МРІЇ
У дитячі любі роки, Коли так душа бажала Надзвичайного, дивного, Я любила вік лицарства. Тільки дивно, що не принци, Таємницею укриті, Не вродливі королівни Розум мій очарували. Я дивилась на малюнках Не на гордих переможців, Що, сперечника зваливши, Промовляли люто: «Здайся!» Погляд мій спускався нижче, На того, хто розпростертий, До землі прибитий списом, Говорив: «Убий, не здамся!» |
Немає коментарів:
Дописати коментар